Кохання.....

....Що таке кохання? Я, не знаю, що таке кохання. Проте мені відоме відчуття закоханості. Це почуття можна хіба що  порівняти зі страхом зайця. Та це не страх, бо ти тремтиш не від нього, а від сильного бажання, яке охоплює тебе з п'ят до голови. По тобі ніби проходить струм невимовної жаги пристрасті. Ти спочатку лякаєшся цього відчуття, але воно виявляється сильнішим за твій розум і вкінці- кінців ти опиняєшся в його полоні. Тобі зовсім не хочеться, щоб хтось визволяв тебе з нього. Кохання - це той самий полон, але не обмежений рамками.

Просто живу

Якось мій дуже хороший знайомий зателефонував мені і сказав:

- "Йду завтра вішатися!"

Я ж бо усміхнулась і перевела це на жарт, а він мені:

-"Я серйозно, а ти як завжди смієшся. Звідки в тебе стільки позитиву? Невже тебе не колишуть різні неприємності?"

Я знову усміхнулась і сказала:

-"Навіщо вішатися? Життя надто прекрасне, щоб його переривати різними такими дурницями. І взагалі, якщо у тебе якісь проблеми, то таким чином ти їх може і позбудешся, але ось від пекла не втечеш."

-"Пекла не існує. Я вже не вірю ані в пекло, ані в рай. І взагалі у мене вже і страху перед Ним не має."

-"Тоді може краще газ?"

-"І знову ти ставишся до цього не серйозно"

-"Ти мене не зрозумів напевно, але вішатися я б тобі не радила, бо хороших людей і так мало в цьому світі і, якщо вони вже й самі хочуть собі шкоду заподіяти, то хто тоді буде виконувати їхню функцію?!

-"А що? Курсової нема, не вчусь. Навіщо даремно топтати цю землю. Вже давно жити не хочеться і вмерти жаль, бо все таки тебе хтось любить. Відчуваєш навіть якусь маленьку відповідальність. Навіть вже страх перед Богом так не страшить. Цікаво, а як це лежати в труні? А найцікавіше те: хто ж прийде на мій похорон?"

-"Думаю, ті, які люблять та поважають тебе."

-"тоді - ніхто!"

-"Оце вже брехня вищого гатунку. Навіть не думай про такі речі. Я тобі забороняю. І взагалі, хіба ти не маєш чим зайнятися? Наприклад займися курсовою або хатньою роботою. Кажуть допомагає при таких думках. Ти хороша людина тільки іноді тобі в голову приходять надто геніальні ідеї.

-"Ти перечиш сама собі. Як я можу бути хорошим, якщо я не люблю себе?"

-"Ти просто надто сильно заглибився в свої проблеми. Таке враження ніби ти впав у калюжу і замість того, щоб встати ти сидиш і плачеш, нарікаючи на своє життя."

-"Гарні слова, але ти мене не відмовиш. Я просто стомився жити."

-"У 21 рік стомитися жити? Та ти точно здурів. І це по науковому називається депресія, а по хлопському - великі лінощі."

-"Дякую і пробач, якщо коли небудь тебе образив."

-"Пробачу, якщо ти завтра підеш зі мною на концерт."

-"Вибач, але я не певен, що для мене настане завтра................."

-"Не зрозуміла! Ало, ти куди зник?"

-"(ані звуку)"

-"Не роби дурниць, а то я, як прийду, як тобі надаю ляпасів по жопі, то аж синьою стане. Ау, ти куди пропав? Боже мій милий, невже він таки серйозно? Що ж його робити? Точно, треба їхати до нього і подивитись чим він там займається."

(через 25 хвилин)

-"а ти часом не в курсі, як робити блінчики, щось мені їсти захотілось."

-" (ні звуку)"

-"І куди ж вона пішла? Ауууууууууу...... Ти де? певно знову в чаті з кимось переписується. Подзвоню їй завтра."

(ранішні новини: сьогодні знайшли біля одного житлового будинку, що знаходиться на масиві Дружба, дівчину 18-20-ти років, на яку було ненароком скинуто важкий предмет. Правохоронці жодних документів при ній не виявили, лише маленький брилок до ключів у вигляді овена та срібний ланцюжок на якому висів медальйончик у вигляді туфельки. Дівчина загинула на місці. Порушено кримінальну справу. Ніхто з жителів будинку не впізнав жертви. Йде розслідування).

Нельзя читати чужі думки......тобі своїх мало?

Оце я попала. Це так крупно влетіти.І треба ж такому було статись? А воно таки сталось і як не крути як завжди в погану сторону для мене. Чи наводили ви на когось так би мовити справки? Я - наприклад - ні. Хіба це умно? Мабуть, що так, адже ти гад знаєш про ту людину з розповідей інших. Мабуть я зараза хоча себе такою б не назвала. Я мила і гарна дівчина хоч і зі своїми принципами і заскоками. 
Блін...Круто я попала. А тепер не вір, що світ круглий. Він не стоїть на черепахах і таки не плоский. Той світ, наш світ, таки круглий круглісінький. 
Ба, хочеш завести з кимось якісь стосунки, а він тобі починає втирати, що типу в нього є свої бажання і свої правила та закони за якими ти повинен жити. А ти ж теж якась особистість і теж типу хочеш, щоб тебе поважали чи хачаб таки не порівнювали з підстилкою чи власністю.
Скільки раз повторяти можна? Ви всі там зговорилися? Чи ви читаєте одну і ту ж літературу(секс для чайників)?
Ну і що мені робити? Як вийти з цього дивного відчуття? А ніяк, бо що було те вже пройшло. Поїзд поїхав і запізнілих пасажирів вже не візьме на свій маршрут. 
Щось аж криша моя їде чи може мені набридло бути хорошою і завжди наївною? 
Все....... з мене хватить цієї дурні, як каже мій один знайомий.......пішло все до лампочки. Фантазіям кінець і нехай процвітає песимізм і цинізм!
Хоча і за те я тоже проти. Намріялася аж до чортиків і хватить, а то вже мозок не видержує це все приховувати. Хочу нормального простого життя. Мені вже набридло собі його ускладнювати. Коли я виросту? Чи може краще по іншому поставити питання. Коли ж найдеться такий ідіот, якого я буду слухати? Коли ж таке чудо станеться в цьому божевільному світі? 
Чогось думається, що ніколи.......але не кажи ніколи. 
Короче, я вирішила ...... буду таємничою і прекрасною. Легких шляхів шукати не буду.

А я скажу.....

Плювала я на те, що моя доля вже давно написана і її не можна змінити. Чхала я на тих, які мене ненавидять. Набридло завжди ховатися за чиєюсь спиною, а потім тільки вистрибувати з - за чиєїсь спини, як той клоун з коробки. Ну чому у мене не має друзів? Чому у мене такий ідіотський характер, а той рот, який коли треба не замикається? 
Ціла ніч проведена в сльозах, а на ранок знову така як треба. Хочеться так перетворитись з гадкого каченя на прекрасного лебедя, але уви  - це тобі не мультик і тут не має чарівниці. Це життя. Хтось каже, що воно жорстоке хоча воно не заставляло мене бути одинокою цілими вечорами. 
Що поробиш, така я є, але ..... стоп.......
Хто сказав, що я такою і залишусь? Ні. Не хочу навіть про таке паскудство думати. Невдовзі я стану красунею і ще до того,  нарешті виберу шлях у житті. Буду розумною, скромною і доброзичливою. Такі гарні ці слова, але мені вони здаються такими далекими і чужими, що най його качка копне. Іноді хочеться бути ніжною та такою люблячою, а іноді хочеться перетворитися на вірус і уразити всіх своєю отрутою. 
Останнім часом йду дорогою і чомусь сльози самі наливаються в очі. А потім я себе переконую, що на вулиці люди і мені не личить плакати. Ну коли ж я пропустила ту жилетку в яку можна поплакатися? 
Хоча сама винна, що не маю свого кола для розваг. Самій теж непогано, якщо знаєш, що скоро у тебе день народження, а тебе привітають лише ті, яким ти менше насолила. А той який мав би прийти до тебе в гості і міцно обійнявши, сказати щирі слова - не має. Живи так, адже не варто було не змінювати хоч трохи свої амбіції.
А кінець цього такий, що за 2 роки я дізналася багато чого, але ще заслабка, щоб хотіти щось змінити. Може не треба чекати чогось великого, щоб стати кращою людиною? Може треба діяти негайно? ................

І ще одна історія про Любов.....

.........Знаєте, є така історія про те чому любов називають сліпою. То все правда, якби…....................                                      Це не одна трагедія у їхній великій родині. Одним словом, було це в одному далекому царстві, де не було між жителями ні ненависті, ні злоби, ні заздрості. Всі жили в мирі і злагоді, адже правителем цього царства була Любов. Отож, сидячи на своєму троні, раптом Любові захотілось прогулятись у її дивовижному царському саду. Гуляючи в самотності, Любов собі раптом подумала, а якби вона пішла у інші царства і подивилась як там правлять королі. Але так, щоб ніхто про це не знав. Нікому не сказавши ні слова, царівна Любов пішла в далекі краї. Що вона тільки там не бачила: ненависть, злобу, убивства, злість, заздрість. І тут їй сяйнула думка. Вона раптом дуже сильно забажала поселитися на деякий час у цих краях, щоб подарувати цим жителям маленький мир та злагоду. 
     Так наша Любов весь світ перейшла і одного разу захотілось повернутись додому, до свого царства. Отож зібралася вона і попрощавшись з населенням пішла геть, але залишила у їхніх серцях невеличкий подарунок - маленьку любов. 
     Подолавши довгий час і прийшовши у своє царство, королева Любов ледь не зомліла. Вона побачила на місці свого царства лише руїни, біль і страждання. Навіть сад, її улюблений, був знищений. Сльози текли рікою і там де вони падали поверталось все до життя і ще краще буяло. Любов дійшла до свого царського трону, присіла і ще сильніше заридала. Тут з її уст вилетіли слова:
- « Навіщо ж я залишила свій рідний край? Навіщо ж я пішла на так довго? Але ж втративши своє королівство, - я врятувала цілий світ.» 
   На цій ноті вона зникла, а на її троні виросли чудові квіти. Не зникло її дорогоцінне королівство, але тільки заснуло, щоб колись проснутися з новими силами. Може колись прийде час, коли люди не матимуть в своїх серцях ані ненависті, ані злоби, ані заздрості, які своєю сильною любов’ю в серцях розбудять королеву Любов та її царство з глибокого сну.

Дивне кохання.
Жив собі чудовий і пркрасний їжачок. Кожної осені він заготовляв собі на зиму їжу. Кожної зими він тихесенько сидячи у своїй нірці малював картини своїй кохані. Вона приходила до нього в снах і іноді так сильно рвалася в двері, але через тулуб свій не могла його дістати. Маленькому їжачку такі ігри подобалися. Кожної весни у особливий час він ходив далеко від своєї нірки на прогулянку. Влітку він йшов на цілий місяць в гори. 
Їжачок так сильно покохав лисицю, що не міг без неї навіть дня витримати.
Ось одного літнього вечора він сидів біля своєї нори і дивився на зоряне небо. Мріяв про весілля з лисицею, але ці думки та мрії перебив прихід тієї, яка полонила його серце. Цього разу він не пробував тікати. Лисиця, яка тільки і думала весь цей час, як вона його їстиме і як його тільце буде переминатися у її роті. Коли їжачок замість того, щоб скрутитися і показати їй голки він зі щирою душею і відкритими обіймами глянув їй в очі. Лисиця трохи була в шоці, адже з нею таке вперше, щоб жертва сама в рот йшла. Та ці думки були миттєві. 
Нарешті Лисичка обтерла свій ротик після смачної вечері і пішла геть. 
Жаль їжачка і його марного кохання. Хіба ж він незнав, що любити ворогів можна тільки на віддалі і кохати їх не можна. Їжачки водяться тільки з їжачками, а лисиці тільки з лисами. Отаке то дивне кохання получилось у нашого тупенького їжачка і хитрої Лисиці.