А я скажу.....

Плювала я на те, що моя доля вже давно написана і її не можна змінити. Чхала я на тих, які мене ненавидять. Набридло завжди ховатися за чиєюсь спиною, а потім тільки вистрибувати з - за чиєїсь спини, як той клоун з коробки. Ну чому у мене не має друзів? Чому у мене такий ідіотський характер, а той рот, який коли треба не замикається? 
Ціла ніч проведена в сльозах, а на ранок знову така як треба. Хочеться так перетворитись з гадкого каченя на прекрасного лебедя, але уви  - це тобі не мультик і тут не має чарівниці. Це життя. Хтось каже, що воно жорстоке хоча воно не заставляло мене бути одинокою цілими вечорами. 
Що поробиш, така я є, але ..... стоп.......
Хто сказав, що я такою і залишусь? Ні. Не хочу навіть про таке паскудство думати. Невдовзі я стану красунею і ще до того,  нарешті виберу шлях у житті. Буду розумною, скромною і доброзичливою. Такі гарні ці слова, але мені вони здаються такими далекими і чужими, що най його качка копне. Іноді хочеться бути ніжною та такою люблячою, а іноді хочеться перетворитися на вірус і уразити всіх своєю отрутою. 
Останнім часом йду дорогою і чомусь сльози самі наливаються в очі. А потім я себе переконую, що на вулиці люди і мені не личить плакати. Ну коли ж я пропустила ту жилетку в яку можна поплакатися? 
Хоча сама винна, що не маю свого кола для розваг. Самій теж непогано, якщо знаєш, що скоро у тебе день народження, а тебе привітають лише ті, яким ти менше насолила. А той який мав би прийти до тебе в гості і міцно обійнявши, сказати щирі слова - не має. Живи так, адже не варто було не змінювати хоч трохи свої амбіції.
А кінець цього такий, що за 2 роки я дізналася багато чого, але ще заслабка, щоб хотіти щось змінити. Може не треба чекати чогось великого, щоб стати кращою людиною? Може треба діяти негайно? ................